вівторок, 24 жовтня 2017 р.

Марта Войцехівська-Павлишин. «Пісні звучать не тільки для живих…» або Війна на дикому полі.

Ближче познайомившись з творчістю  п. Мирослава, була щиро подивована великою кількістю зреалізованих ним у різні часи проектів: журналістських, таких, що стосуються перших ще тоді конкурсів краси і народжуваних в новому часі дискотек для молоді, це й значна просвітницька праця: знайомство глядачів і слухачів з  людьми-легендами і просто цікавими людьми.
«Насправді, я незручна для багатьох людина.

Надто прямолінійно кажу про те, про що інші іноді воліють мовчати. І про «засиджених» на місцях, і про куплені місця, і про «не» журналістику в журналістиці. І про тих, які вхитрялися біля легендарних людей  відмивати свою гниленьку репутацію. Власне – не часто  «свічуся», і  про мої праці якщо говорять, то здебільшого  – не тут»,- зізнався пан Мирослав.


Але, попри ним сказане, розумію, справа і слава Бойчука живе. Не так давно обласний осередок Національної спілки кінематографістів надіслав на участь у 9-у Міжнародному фестивалі конкурсі екранних мистецтв ім. Сахненка “Дніпро-Сінема” одну з двох створених ним частин фільму “З чистих джерел” . Це документальна праця про хорове мистецтво Прикарпаття. Результат - прекрасний: серед 130 стрічок, надісланих з 8 країн світ, фільм удостоєний Спеціального ДипломуНа святковій презентації стрічки, в “Гранд-кафе” театру кіно “Люм’єр”, автору фільмів було вручено окрім Диплому також іменний годинник фестивалю та Грамоти від облдержадміністрації і міського управління культури «За особистий вагомий внесок у розвиток кіномистецтва України». Розбудив чималий розголос створений М.Бойчуком документальний серіал “Франкове Прикарпаття” (“Скільки Франкового у Франківську?” та “Три кохання Франка у Станіславові». І ось нова праця - дві серії документального фільму з циклу «Небесна Сотня Прикарпаття», яку вже презентовано великій авдиторії молоді Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, і яку схвально прийняла родина одного з Небесної Сотні – Романа Гурика, у недавньому ще студента цього закладу.
Перший фільм - «Розстріляна весна», другий – «Героєві Небесної Сотні Р.Гурику присвячується». У задумі автора – створити такі документальні фільми про кожного Героя, вихідця з Прикарпаття.
 Спеціально для створених фільмів М.Бойчук написав слова пісень. Так, «Небесна Сотня України», - звучить у виконанні Василя Михайловича; «Ой, Романе, Романочку» - виконують Юлія Раджапова та гурт «Будьмо» (музика - В.Домшинського, аранжування Романа Калина); третя пісня – «Небесній Сотні низько я вклонюся» - музику та аранжування створив Олександр Тищенко, він же і виконав у фільмі твір. Кілька рядків з них:
…Питаю в себе про часи минулі, // Знаходжу відповідь і гублюся у ній…//Чому найкращих забирають кулі? //Чому у долі завжди вибір свій?// Давай запалим , друже, наодинці, //Помовчимо…У кожного своє.// На цій землі ми, поки що, чужинці,// Хоча надія в серці завжди є.//
Нещодавно з цією піснею («Небесній сотні низько я вклонюся») виконавець взяв участь в програмі Мар’яна Гаденка «Прем’єра пісні-2015» і твір та виконавець удостоїлися відзнаки.  Й, насправді, написані для фільму пісні - зворушливі, глибоко драматичні, тонко-ліричні.
Зізнаюся, фільми я переглядала у кілька етапів: дуже важко було пережити наново все, що ледь  затихло від подій Майдану. З «Розстріляної весни» найбільше в’їлися в серце волання батьків та дітей загиблих до нинішнього керівництва держави, яке завітало на Інститутську з офіціозом: «А що Ви зробили?»… Це:  А ЩО?- ВИ? - ЗРОБИЛИ? аж відлунювало болем. Пригадаймо, саме після цієї зустрічі віч-на-віч П.Порошенко підписав закон про присвоєння Небесній Сотні Звань Героїв України.
Другий фільм  залишив більше тепла, сліз, захоплення: яке коротке життя молодої людини, яке неповторне життя… Як чудово, що родина Гуриків фільмувала те, що пов’язане з їхніми дітьми.

                       Мирослав Бойчук лише додав життєвій правді правду художню. І ось, серед кадрів:
  • Яку маєш мрію, Романе? – запитує в тоді ще зовсім малого хлопчини нині спочилий в Бозі священик.
- Моя мрія ніколи не здійсниться… (Моя мрія ніколи не  здійсниться,тужать слова дитини)
- Але чому, Ромчику, ти так кажеш?
- Я хочу… щоб ожив мій друг…
Як багато цікавого з екрану розповідають батьки і друзі про Романа вже з часів його студентського життя. І про зелене волосся, і про татуювання, яке носив: три вершини гір - Бог, Україна і родина… І на одному з передпліч вишиванка та …лапа звіра.
Він мислив категоріями зрілої особистості, він любив в усьому зміст і сенс. Він упав в боротьбі за ці ідеали. Про це фільм митця.
….
Свою першу в житті кінокамеру Мирослав Бойчук придбав, каже, у комісійному магазині за день, як був призваний до війська. Перші кадри – рідне подвір’я, місто, далі – армійські сюжети. У студентські роки фільмував чимало всього, що траплялося з ним та його друзями.
«Маю в планах зробити фільми, присвячені Василю Левицькому (нині відомому новелісту, а тоді - співмешканцю по кімнаті в університетському гуртожитку у Львові); також - сокурснику журналісту-співаку  Богдану Кучеру… Стільки серйозного і курйозного з тих часів зазнимковано…» - ділиться співрозмовник.
Міркуємо разом зі співрозмовником: історична, соціальна матерія нашої нації така, що годиться для творення шедеврів. Але - стаємо більш свідомі, що поле культури – це велике поле битви. Поле культури – має пуповину до  Неба і до пра-землі. Тож  війна нині відкрила здичіле місце цього культурного поля - Донбас; і людину-совка, оббовванену російською пропагандою.
Час поставив запит на вільну журналістику і справжній український кінематограф… З Героями, які вміють жити, а не лише помирати. З тими, які навчають, що людина  і її життя – найвища цінність цього світу.
Але - ДО СВОБОДИ ТРЕБА ДОРОСТИ. Доростаємо під кулями.
Можна тільки здогадуватися ,про що материнські молитви, коли беруть на війну їхній дітей, коли хоронять воїнів… Ще не їх дітей. Які щасливі матері, коли їхні діти Героями йдучи у вічність, вчать жити інших. Як багато з них нині мріють, як мріяв колись Роман, щоб ожив …мій друг, син, батько, коханий… Це тремоло серця зумів показати автор у своїх фільмах.
 Марта Войцехівська-Павлишин

Немає коментарів:

Дописати коментар