четвер, 20 липня 2017 р.

Гіршого життя, ніж життя у СРСР після 1973 року годі й придумати. Порівняно з нинішніми днями нашої Незалежності - то була тюрма всього українського народу. Не вірите? Тоді тикніть на "Детальніше".

       Мирослав Бойчук: 

    Я ненавиджу часи СРСР, бо крім дебілізму, я там нічого більше не бачив. Маю на увазі не 30-і, 60-і роки, а Брежнєвський період. Буду "розвінчувати" саме ті часи, бо народившись у 1958 році, усвідомлювати життя-буття почав приблизно із 1973 - 75 років.   

   Поділю свої спомини-роздуми на частини, щоб не наробити каші-малаші.   Далі судіть самі:


   Школа. Ну що то було за вихованя? Вчителів нахєр не пошлеш. Оцінки не купиш. Навчальні підручники пхали безкоштовно насиломіць. На ремонти грошей не брали, але ж батьків влітку заставляли мити вікна. Анархія повна.
   Виховання. В транспорті змушений був поступатись місцем всім: дідусям, бабцям, жінкам, просто старшим... Це ненормально.
   Харчування. А хавчик? Мама змушена була видавати щодня аж по цілих 20 копійок. Але я наловчився: Чай - 2 копійки, булочка - 3 копійки. На крайняк - ліверний пиріжок - 4 копійки. газована вода 1 копіка. По дорозі додому фруктове морозиво - 6 копійок, а 9 копійок я відкладав. Із заощадженими 54 копійками в неділю я йшов на ринок по акваріумне причиндалля, або на філателійний базар купувати марки. Як можна було допустити гівнюха до таких вольностей?

   Вища освіта. І знову риторичне: Це до чого ж треба було довести вищенавчальних чиновників, щоб вони допустили і випустили з вищою освітою такого халявщика як я і тисячі мені подібних. Подумаєш,- мав багато надрукованого! Ну то й що? Ну, в армії закінчив заочну школу військкорів. Ну і що з того? Тодішнє державне марнотратство не мало меж. У вищій освіті особливо. Як могло високе радянське керівництво допустити до того, що студенти не тільки не платили за навчання, але й жили безкоштовно і навіть стипендію отримували!? І влітку отримували платню за роботу на колгоспних полях... Це ж в масштабах країни мільйонні витрати!

   Фінанси. Мої батьки, будучи істинними пролетарями (мама - санітарка, тато - сторож), мали обоє разом зарплату 120 рублів на місяць чистими. 16 числа - аванс, 30 - получка (+-1-3 дні). Уявіть собі їх робітничу наглість! (Дізнався недавно, коли після проголошення незалежності - ті гроші перетворились в ніщо). Так от, вони обнагліли до того, що умудрились назбирати на своїх ощадкнижках майже 3 тисячі рублів... 3 тисячі! В ті часи за ці гроші можна було купити 2 середньоарифметичних квартири. І всеодно ще щось би залишилось. Знову державне марнотратство! Навіщо було посіпакам платити стільки грошей, щоб вони могли ще й щось відкласти? Інша справа тепер. Нарешті в Україні діє абсолютно розумна державницька політика.

   Доречі про Житло. Тоді була повна державна безгосподарність. Моїм (тай не тільки моїм) батькам кілька разів пропонували квартиру... безкоштовно: Начальство мало прозвітувати про надання житла пролетарям. Але була одна умова: треба було відмовитись від будівництва власного будинку. Хитрі ж... гей би "розлучались", брали халявне житло на одного і на другого, а потім, після отримання, знову  сходились... Ну гейби "мирилися", бо до них гейби поверталася любов і злагода... Мої ж відмовились... Від халявного житла відмовились... Обоє... Чесні були... Але ж яка дебільна була держава! Якимсь сторожові і санітарці - житло на халяву... А в масштабах країни... скільки таких санітарок, сторожів,.. а двірників! Двірникам жеж теж після (не пам"ятаю якого часу) двох, чи трьох років підмітання, квартира полагалась (вибачте за русизм радянських часів)...
   На сьогодні вистачить, бо починаю нервувавтись. Переживаю за ту що ось уже 26 років любить і дбає про нас, дурнів необтесаних. Але ж ми необтесані і те про що я пишу, і є її складовими...

   Кінець першої частини. Якщо Ви будете не проти - буде далі.
   Ну дуже вже маю зуб на СеруСеру. Хочу розповісти про всю ту загниваючу систему при якій довелося виживати моєму багатостраждальному на той час поколінню...
   

Немає коментарів:

Дописати коментар