пʼятниця, 19 травня 2017 р.

Мирослав Бойчук: про цю художницю я почув вперше з кінохроніки 1955 року (+відео 1955 р.)

   

    Кінохроніку, яку ми розмістили в цій публікації, люб"язно надав Тарас Зень. Вона старша від мене рівно на 3 роки. І хоч моє свідоме життя почалося набагато пізніше від дня виходу цієї стрічки у світ, на мене потужно війнуло з екрану тим часом, в якому довелося жити і мені. Особливо вразив перший кадр, на якому знята нинішня Сотка. Тоді по ній ще їздили машини. 

    І ще про один казус: диктор начитав "Марка Вовчка", що за правилами української мови стосується чоловічого роду. Забув, мабуть, що то жінка...

    Отож, пропоную забути про цю невеличку оказію і на кілька секунд пірнути в епоху шестидесятих і вам.

   Для довідки:    Оксана Грицей - унікальний майстер художнього різьблення і випалювання по дереву народилася 11 травня 1915 року на хуторі Одиниця, тепер с. Оболоння, в передмісті міста Долина, Івано-Франківської області.

    «Це графік від Бога, це графік від природи. Вона на зоряну висоту підняла техніку і цього жанру, і такого рідкісного, як випалювання», - написав про художницю історик Роман Горак.
  Батько Оксани, судовий урядник, мріяв щоб донька стала лікарем, але й не заважав та навіть заохочував її потяг до мистецтва. Оксана, людина всебічно обдарована, багато читала, малювала, гарно вишивала. Після закінчення гімназії спробувала себе в медицині – закінчила медсестринські курси, працювала в лікарні медсестрою. В 1938 році поступила у Львівську Академію мистецтв без екзаменів. Митрополіт Андрей Шептицький, побачивши роботи Оксани, запропонував їй стипендію для продовження мистецької освіти. Але почалася війна.
    Щоб уникнути більшовицького арешту, за наказом Проводу ОУН виїжджає до Кракова, де познайомилася з майбутнім чоловіком, талановитим скульптором Михайлом Черешньовським. 
У Кракові Оксана працює і як художниця, і як підпільна політична діячка, виконуючи обов’язки спецкур’єра Проводу ОУН. За вказівкою Проводу Оксана і Михайло приїхали в Болехів, де під вивіскою мистецької майстерні різьблення проводили підпільну роботу серед молоді.
    Потім Черешньовського мобілізували в радянську армію, з якої він утік, пішов в УПА, а після закінчення війни перейшов на Захід і там залишився. А Оксані з маленькою донькою та хворою матір'ю допомагав виживати працівник залізниці, високопрофесійний столяр Юліан Грицей, з яким художниця і одружилася в 1948 році. За проектами Оксани він робить перші столярні вироби (шкатулки, тарілки), а Оксана технікою випалювання їх декорує. Вона одна з перших на Прикарпатті застосовувала нові інструменти – електрописаки. Поряд з випалюванням використовувала різьбу по дереву.
    Вже з 1952 р. Оксана Грицей бере участь у художніх виставках, де були представлені її найкращі роботи. Її випалені портрети Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Богдана Хмельницького, Олександра Пушкіна, Петра Чайковського, Івана Франка, Марусі Чурай, Марка Черемшини, Василя Стефаника, Марії Заньковецької, Ольги Кобилянської Василь Касіян назвав дивом і сказав, що кожен художник мріяв би поставити свій авторський підпис під такими портретами.
    У 1980 р. Оксані Грицей присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України. 13 серпня 1988 р. серце талановитої художниці обірвалось. Справу своєї матері продовжує син – Степан Грицей.

Немає коментарів:

Дописати коментар