понеділок, 4 липня 2016 р.

Анатолій Матвійчук: НОТАТКИ З АЙПАДУ. "...Українська пісня завжди була падчеркою на цьому святі життя. "...

Анатолій Матвійчук


     Українська пісня завжди була падчеркою на цьому святі життя. Ще з царських часів, коли десятками указів заборонялися українські книжки, пісні, театральні постановки. Але були кобзарі-співці, які в своїх творах уміли передати свій час і зберегти пам'ять про народних героїв.
У часи раннього СРСР деякі московські автори займались нещадним плагіатом, переписуючи деякі наші народні і класичні мелодії на свій лад і зі своїми текстами.

У пізньому ж Радянському Союзі ті рідкісні зльоти української пісні на всесозному рівні, як, скажімо, Червона рута, потім оберталися трагедією для авторів цих пісень.
     Новітня українська історія Незалежності - це взагалі якийсь культурний абсурд. Топ-політики України, замість того, аби зіпертися на велике і розмаїте культурне насліддя народу і дати йому зелене світло у вітчизняному інформаційному просторі, розплодили комерційних безбатченків, які відверто насміхаються над українською традицією і посьогодні. Якими тільки епітетами не нагороджували вони виконавців, що залишилися вірними українській пісенній традиції: монстри, динозаври, тощо...
     Ми, напевне, єдина країна, де боротьба ЗМІ з культурою корінного народу України триває всі роки з упертою послідовністю, яка характеризується хіба що зміною навішаних на неї ярликів. Спочатку все обізвали "шароварництвом", потім "нафталіном", тепер "совковщиною", натякаючи, що більшість народних і заслужених артистів відбулися саме в ті часи і за тих реалій.
Але зазначу, що у "тих" часів були значно розумніші керманичі, які відводили національній культурі значно важливішу роль, як об'єднучої і консолідуючої сили.
     Сьогодняшній Україні не вистачає найголовнішого - розуміння того, що Україна, як держава існуватиме доти, доки існує її культура. А відтак, ті, хто взяв на себе місію підтримувати ледь жевріючий вогник культурної традиції, повинні розуміти, яка відповідальна робота лягає на їхні плечі.
     Варто пам'ятати, що індустрія шоу-бізнесу ніколи не вкладатиме кошти в національні проекти, оскільки це суперечить її інтернаціональній природі і бажанню зробити свій товар максимально продаваним. Наші ЗМІ, які належать приватним структурам, сповідують все ті ж принципи комерційної розважальності. Але саме вони творять ту штучну отруйну атмосферу, в якій буйно зростають культурні мутанти.


     Зверніть увагу на музичну стилістику більшості сучасних українських поп-рок груп - це в кращому випалку вдале копіювання існуючих західних стандартів - замініть в цих творах українські слова на англійські і ви не зрозумієте, де написана ця пісня...
     Зрозуміло, що всі ці інформаційно-технологічні умови чітко розмежували українських артистів на два табори: тих, хто грає комерційну музику, яка йде у фарватері західних зразків і добре ротується на численних ФМ-станціях. І тих, хто тяжіє до споконвічної українськоі традиції, спирається на кращі її зразки. Але така музика - не в тренді, якщо навіть вона зроблема технічно бездоганно як вокально, так і інструментально. Не буду називати конкретних виконавців - з того чи іншого табору: поміркувавши ви самі знайдете приклади...

     Але повернуся до того, з чого розпочав. Проблема не в тому, кому скільки років та хто і який стиль обрав для своїх пісень. І навіть не в тому, хто і на якому щаблі умовного рейтингу популярності перебуває сьогодні. Проблема в тому, що всі вітчизняні артисти, які обрали своєю мовою українську - і при тому не заради кон'юктури, - повинні пам'ятати, - що для українців ПІСНЯ, завжди була чимось більшим за просто музичний твір, а український артист, це завжди щось більше, аніж просто професія, яка приносить заробіток і популярність. Українська пісенна культура - це жива тканина, яка має цілющі властивості - вона лікує душі людей. І не варто її опускати до рівня звичайного товару.

     Не варто забувати, що ваші колеги, навіть якщо вони не схожі на вас чи менш успішні за вас - це ваші побратими, ваші кровні брати.
Висміюючи чи зневажаючи когось із них, ви зневажаєте себе, плюєте у власне відзеркалення...
Нас не так багато в українській пісенній Культурі. Тих, хто працює для неї осмислено, щиро і віддано. Поодинці нас легко розчавлять, як жалюгідних хробаків, давши трохи побавитися в шоу-бізнес.
     Тому, закінчу майже сакральною фразою: воістину кажу вам, возлюбіть своїх колег, як самих себе...

Немає коментарів:

Дописати коментар