середа, 17 лютого 2016 р.

Степан Гавриш: The old social order has gone forever.

Юля - forever.
Яценюк і Шокін не послухались президента та не покинули свої високодохідні робочі місця. І хоча робота Уряду визнана парламентом незадовільною, свій вотум довіри національних законодавчих зборів прем’єр отримав. До осені. А там… Або ішак… або емір… Генпрокурор зліг на лікарняному. Порошенко проголосив вимогу про відставку до них у пустоту. Його ніхто не почув. А всі інші не повірили в щирість його бажання почати якийсь процес змін.
    Це не гра глави держави зі своєю репутацією. Просто, він все частіше залишається одиноким. Бізнес і політика – це часто протилежні речі. Невтомні Лещенко з Наємом вийшли із фракції БПП, провокуючи її лідера і господаря до рішучості – законно позбавити їх депутатського мандату. Але президент надто слабкий і наляканий безкінечними ударами кризи та перебільшено зайнятий власними бізнес-проектами, аби зараз починати персональну війну. Вона може швидко перетворити його в «голого короля».
    Тимошенко вирішила не гальмувати і добре вдарити по ослабленій, в чварах Банковій. «Батьківщина» вийшла з коаліції, перетворивши її на вулик де трутнів більше, аніж бджіл. Тобто, на повну приреченість. Немає сумніву, що «леді Ю» почала свою президентську виборчу компанію. Сьогодні вона ступила на крихку кригу, перевіряючи чи вона витримає її ще легке тіло. Вчора, на помпезному об’єднавчому з’їзді з Наливайченком, радісно знайшовши свого нового «Турчинова», вона з жаром і емоціями, не меншими ніж у Порошенка в Мюнхені, тримаючи руку на серці, категорично заявила: «Батьківщина не торгує акціями і не є політичним ломбардом. І як би важко нам не було дихати в цій коаліції – заради миру, заради сильної України ми будемо там… Ми з вами – державники, патріоти, відповідальні і професійні люди». 
    Щось зламалось в механізмах темних владних кулуарів і таємних домовленостей. 
Мир закінчився. Зрадник Яценюк отримав індульгенцію від Порошенка, Ахметова, Льовочкіна, Коломойського і Пінчука. Це більше, аніж достатньо. Ніякого перезавантаження. Можливо пару міністрів Порошенко і приймуть у «єдину команду» талановитого вундеркінда із Чернівців.
На прес-конференції 17.02. лідер біло-сердечних була, як і в молодості, жорстка в оцінках та безапеляційна у звинуваченнях: «Вихід із коаліції був проєдиним рішенням…», «проєвропейська коаліція не існувала…», «тіньова, кланова політична коаліція свідомо не обороняє країну…», «не допускаю перебування в цій зграї», треба «добити кланову політичну систему», знищити «кланово-політичний консенсус, бо можемо втратити країну.». Але, головне, закликала «українців не допустити ніяких збройних дій… і забезпечити мирне перезавантаження». Яке і яким способом не назвала. Зрозуміло, це готова зробити Юлія Володимирівна, очоливши Уряд або країну. Без Майдану, який її не прийняв і не підтримав. 
    На тлі «Самопомочі» і Саакашвілі, її найбільш сильного конкурента, які заявили про «олігархічний переворот», Тимошенко жодного разу не згадала про «підступних і егоїстичних олігархів», які випробовують країну. 
    На об’єднавчому з’їзді вона взагалі жодного разу не сказала про національний інтерес, стратегію відновлення територіальної цілісності держави, її суверенітету та розвитку, реформу політичної системи із створенням таких систем стримувань і противаг та гарантій незалежності гілок влади з їх чітким розподілом повноваження, які би унеможливили конфлікти, зловживання і будівництво політичних диктатур, про падіння рівня захисту прав і свобод в Україні, роз’єднання влади і бізнесу як єдиного способу боротьби з корупцією і зміни форми стосунків між сувереном - українським народом, і найнятими менеджерами, політиками для ефективного управління країною і, взагалі, вона уникла прямих оцінок, чітких і зрозумілих прогнозів. Її виступ був проникнутий звичним, передбачуваним, застарілим популізмом: «ні продажу сільськогосподарської землі з молотка», «ми за децентралізацію влади, але не допустимо щоб нові префекти не мали ніякої відповідальності перед громадами». Вона чомусь вважає, що «українська влада має спільно із світовою спільнотою розпочати широку дискусію з питань внесення змін до Конституції України, щоб не допустити легалізацію окупованих територій, … які треба вносити зміни… і чи можуть вони взагалі бути внесені під час війни… чи надання спеціального статусу в цій Конституції не є легалізація окупації тих земель які сьогодні тимчасово захоплені агресором». Це серйозна помилка відмовляти в праві виборцям вирішувати доленосні питання. Наливайченко, попри те, що силовик і мав усі шанси поговорити про активну оборону України, зосередився на політологічній лекції про корупцію. 
    Жодних чітких заяв, позицій, слів, стратегій щодо кризи української державності, її занепаду, небезпечності продовження Мінських переговорів для незалежності і самостійності українського народу, відповідальності Росії за агресію, повернення Криму, стратегії дій відносно сепартерористів на Сході, які, завдяки «мирному плану» президента, створили потужні армії і укріпили воєнний плацдарм в індустріальному серці України, ми не отримали. І не почуємо. Бо Юля Володимирівна – це той же Петро Порошенко. Тільки ще більш не прогнозований. Навіть зараз, коли у неї є цілком унікальний шанс, без понтів і надутих рейтингів стати реальним центральним політичним гравцем, а втім – і лідером, вона не перестає вдаватись до ухильних пасажів, маніпуляцій очевидними фактами, розраховуючи на той же люмпен-електорат, який завжди готовий за гречку обрати менше зло. Вона все ще думає, що питання про наступного президента вирішується у Вашингтоні.
    Швидше за все, вона, як і нинішній гарант, який любить небезпечні та популістські імпровізії, мало слухає своїх радників, якщо вони хоч трішки розуміють реальність. Складається враження повного дежавю. Нам знову намагаються вправити мізки, показати ворога і його цькуванням очолити безголосі колони пригнобленого електорату. Найбільше занепокоєння викликає те, що у Юлі Володимирівної, після януковської в’язниці, якраз, в найбільшій ступені і мало з’явитись відчуття бажання говорити правду, діяти рішуче на захист держави і національних інтересів та ненавидіти подвійну мораль. 
    Захід серйозно недооцінює вивчення української історії. Тиск на основних гравців в Києві зі збереження їх «статусу-кво» може дати тільки зворотній результат – стабільність буде руйнуватися кожен день. І якщо сьогодні Вашингтон і Брюссель терміново не займуться реальним перезавантаженням політичної системи шляхом дочасних перевиборів всіх на інших, то Україна скоро стане центром їхньої головної болі і жахом, який може дестабілізувати глобальні політичні процеси. Найперше, в ЄС. Напевно, що підтверджує й політичний демарш Юлі, чинні державні лідери вже не можуть справитись керувати все новими і новими загрозами та викликами, а громадяни скоро не захочуть цього терпіти. Це зовсім не схоже на шахову партію.
The old social order has gone forever.

Немає коментарів:

Дописати коментар