вівторок, 5 січня 2016 р.

Богдан Марциняк Волошин про "майданутих" і тих, хто "страну корміт"


Зараз є купа публікацій про них і про нас. Тобто про "майданутих" і тих, хто "страну корміт". Тема не про Яника. Днями зутрів колєґу - давно не бачились і було, що вповісти за кавою. Так от - до них в державну установу приїхала жєнщіна з Луганська - на перевірку. Вона не те що у Львові ніколи не була, навіть в Західній Україні. Була тут чотири дні.    Поселили її на околиці. Другого дня вона почала "задавать вопроси".
   
"А куда с дерев’єв лістья дєлісь?" Вона не могла повірити,
  листя треба згортати і вивозити на смітник. "У вас навєрно очєнь муніципальная міліція сільная - на остановках п’яниє нє спят!" Вона дивувалась, що у нас стрижуть траву на узбіччях, що на околиці міста нема явного срачу... Там було ще купа майже дитячих подивувань.
    Коли її везли у районний центр, жєнщіна увесь час питалася звідкі у нас стільки олігархів - бо її мозок не міг переварити інфу, що наші селяни вміють заробити і вкладають у добре житло. Контрольний постріл - похід у ресторанчик на площі Ринок. Культурний шок. У неї бігали очі в пошуку, як виявилося, пияків. А їх не було. Були якісь поляки і німці...
    Уже відїжджаючи, жінка сказала колєзі: " Тєпєрь я знаю зачєм ви там на Майданє мьорзнєтє - ви нікогда нє захотітє жить, как ми. А ми нє можем как ви..."
    Це була нормальна, вихована і працювита жінка. Неглупа. Бо їхала зі Львова в старшній депресії. Маю великий сумнів, що ця депресія виллється у якийсь спротив. Бо легше бути таким як всі. Нам тут - не такими як вони. А їм відповідно - як не ми.
Я до чого - нині припадково був на площі Ринок і мало не втопився в морі туристів з Дальнєго Востока України. Купа народу в спортивних штанях. Я грішно подумав, що реґіонали тітушкам тури купили до Львова. Тіпа прємія... Якщо цю всю орду лишити бодай на місяць - Львів буде як Луганськ.
    Ніяк не можу уявити, щоб ці два абсолютно різні напої - Галичина і Донбас можуть якось
змішатись. І щоб це пішло на користь обом. Як олія й вода. Наразі виходить так - нам є за що мерзнути на Майдані, а їм - добре, якщо це байдуже. Гірше, коли їх це вкурвить. Тож Яник і вся його сімейна срава - це лише "йолка". А стоїть вона на вічній мерзлоті байдужості і небажання змін. Прощаючись, ця луганська жєнщіна поділилась ще одним спостереженням: "Ви тут всє стараєтесь заработать, подрабативаєтє, продайотє, пакупаєтє... Живьотє своім умом. А ми сідім і ждьом, когда нам Януковіч зарплату подаст..."
Ви знаєте, як це лікується? Я - нє...

Немає коментарів:

Дописати коментар