четвер, 10 грудня 2015 р.

«Жінка без сраки – як село без церкви» – 200 висловів про дупу зібрала Настя Мельниченко

  Київська журналістка 29-річна Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово “срака”. Каже, інтерес до обсценної лексики такої тематики в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами. “Як і бабуся, зараз часто кажу “воно тобі так треба, як до сраки карі очі!” у значенні “не до місця”. “Всраться і не жить ” вигукую, коли з чогось дивуюсь. “От сральня!” – кажу, коли бере досада.

   Ще бабця казала такі перли: “Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать”, – тобто, “не шкода зовсім”. Ще від неї записала таке: “жінка без сраки – як село без церкви”, “він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б”, “в сраку годне”, “як не срачка, то пердячка”, “як голодному срать”, “як у борщ срать” (про недоречність), “всрись – а покорись”, “хто всрався? – невістка”. Коли з’явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них: “Як півсраки з-за куща” – кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає. “Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться” – коли щось неякісно роблено. “В сраці був, гімно видів” – коли людина говорить про те, про що не має поняття. “Сери-перди-грійся” – коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше. “Не хочеш срать – не мучай сраку”. “Як не гівно, то засрана тріска”. “Голою сракою по рапатій дошці” – значить, ніколи. “Самотній, як палець в сраці”. “Коханий – сім разів у сраку пропханий”. “Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо”. “Хитра срака пердить тихо, а смердить – на все село” – про бабів-пліткарок. “Пішов, як за море срати” – коли довго когось немає. “Не плети гівно дівці в коси” – не наговорюй на чесну дівчину. “Ах ти москаль в сраку граний!”. “Щоб тя гівно доганяло” – щоб не було тобі спокою. “Їсти – не срати, можна почекати”. “Гарна, як срака навиворіт”. “Срав пес” – себто, ніц не вийде. “Сидить, як срака в гостях” – тихо. “Пасує, як сраці фіранки”. “Всрайся, та не дайся” – так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь. “Як приємно в полі срати – розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жопа нюхає квітки”. Є навіть пісня про сраку: “Летить сова, летить сова кругом села, ручки-ножки підкорчила, хлопцям сраку вистерчила. А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте, сову в сраку поцілуйте”. ручки-ножки підкорчила, хлопцям сраку вистерчила. А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте, сову в сраку поцілуйте”. Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала. Чому тебе зацікавила ця лексика? Вразило, що люди вважають ці вислови табуйованими. Срака є, а слова люди бояться і соромляться. Я недавно на сайті етнографічної спільноти завела про це мову. Одна жінка відписує: “Я знаю цікавий вираз про сраку. Але не скажу. Бо я вихована”. Думаю: “Ви ж етнограф!” Дехто починає обурюватися, що це невиховано – мовляв, у мене проблеми в голові, що мене це цікавить. Видавати ці вислови не збираюся. Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі запам’ятовуються. Буває, крутиться в голові якийсь цілий день. Сьогодні крутиться: “Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав”. Чим українська сороміцька лексика відрізняється від російської, польської? Можна говорити про “анальний” характер української сороміцької лексики, на відміну від “генітального” забарвлення російської. Українцям не характерно матюкатися: “бл…ь”, “є…ать”, “х…ня”. У нас все через “сраку”. Ще є третя група такої лексики – яка стосується богохульства. Її найбільше вживають у Польщі. Але навіть вислови про сраку українські – не лайливі. Просто хочуть сказати так, щоб смачно було – “гімном заліпити”. Лайливих слів, пов’язаних зі сракою, все одно мало. Є, але вони скоріше добрі. У нас до сраки відносилися з повагою. Ще сто років тому ця і подібна табуйована лексика була широко вживаною? І ця, і пов’язана з сексом лексика була добре знана. Мене цікавило свого часу дитинство в історії – як виховували дітей раніше, з найдавніших часів, навіть з палеоліту. Мені потрапила до рук книжка Марка Грушевського “Дитина у віруваннях і звичаях українського народу” – перевидання 2006 року. Потім я знайшла перше видання – 1907-го. Була вражена, що у другому виданні повикидали всі записи Грушевського про місячні і статеві акти. Думаю: “Що це таке?”. Почала Грушевського копати і виписувати ці його слова. Потім збирала фольклор. Їздила по експедціях і почала знаходити, як говорили про статевий акт раніше в народі. Ми думаємо, що зовсім завуальовано – типу “бандурка”, “криниченьку копав”. Але були значно прозоріші вислови – зрозуміліші для сучасної людини. У нас же зараз поширена думка, що жінка-берегиня виростала у вишиваночці, потім сідала під іконою, брала в руки дитину, і все. Обурює, коли починають апелювати до моральності давньої. Фольклор нам каже зовсім інше. “Смішно козі, що срака в грязі” – про сміх без причини. Записала на Донеччині. Наступні – з Полтавської і Черкаської областей: “А гімна мерзлого не хочеш?” – про забаганки. “Чого крутишся, як гімно в ополонці?” “Срала, мазала, ліпила – не хватило кізяків”. “А там того шумовиння, як на сраці ластовиння” – про інформацію, яку не можна перевірити. З Холмщини. Загадка з Хмельниччини: “Маленьке, руденьке, а всякого пана з воза зсадить”. Гімно це. Ще там казали: “Теля в сраці, а баба довбнею маха” – коли хтось розводить паніку наперед. З Яготинського району під Києвом порівняння “Срака-кочерга” і приказка “Шукати в сраці шкварка” – це доколупуватися до чогось, придиратися. “Сраку в жменю – і гайда” – Самбірський район, Львівщина. Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА, gazeta.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар